Визначаємо місце вашого перебування…
Повна інформація доступна лише на території кладовища.
Іван Іванович Пайда народився 21 жовтня 1982 року у селі Пацканьові на Ужгородщині. Випускник ужгородської школи №6, навчався у професійно-технічному училищі №19. Вищу освіту здобув в Ужгородському національному університеті – бакалавр фізики. Додатково здобув ще один фах – практичного психолога. Також закінчив факультет післядипломної освіти за спеціальністю «банківська справа», здобув ступінь магістра з освітніх, педагогічних наук. Був аспірантом кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи факультету суспільних наук УжНУ.
13 років пропрацював учителем інформатики в ужгородському НВК «Гармонія», де був прикладом для багатьох своїх учнів. Викладав також у школі №11 та медичному коледжі «Монада».
Був головою ОСББ «Проспект Свободи 54 – Ужгород».
Війна прийшла в життя Івана Пайди у 2014 році. Спершу він брав участь у Революції Гідності, їздив на Майдан. Бачив, як там вирувала страшна боротьба, а за кілька кварталів народні депутати спокійно пили каву. Тоді йому заболіло. Бо це було не справедливо і не по-людськи.
У липні 2014 року пішов до військкомату, місяць ходив навчатися на полігон. А вже в кінці серпня поїхав виконувати бойові завдання на Луганщину в складі 24 ОМБр ім. Короля Данила. Вже взимку став командиром відділення.
Демобілізувався в червні 2015 року. Промовистий факт: він з побратимом були представниками делегації до командування бригади щодо питання демобілізації 2015 року. Представляли тоді інтереси 2000 солдат.
Про війну говорити не любив, лише, бувало, розповідав про складні реалії солдатського побуту.
24 лютого 2022 року Іванові зателефонували з військкомату… Увечері сказав дружині, що не думав знову вдягати військову форму, але «це повинні закінчити ми, а не наші діти». Прощатися не любив, робив це коротко. Синам пояснив, куди і навіщо йде. Вони зрозуміли, бо завжди сприймали тата як учителя і військового, хоч останнє не було його професією. 26 лютого воїн у складі 128-ї бригади виїхав спершу в Запорізьку область, потім – Херсонську.
Молодший сержант Іван Пайда загинув з кількома побратимами під час штурму біля села Добрянка Херсонської області. Посмертно нагороджений «Хрестом героя» та медаллю «Хрест Свободи» Православної церкви України. Поховали почесного мешканця Ужгорода на Пагорбі Слави.
Коли він пішов на фронт у 2014-му, не маючи навіть військової кафедри за плечима, я й не здивувався, бо люди його штибу ніколи не стоять осторонь. Після повернення сказав, що своє відслужив, і як очільник ГО взявся боротися за права атовців. Знаю, що допомагав хлопцям і грошима. Іванові не раз пропонували вступати у різні політичні партії, але для нього визначальним фактором було, хто там у команді. Якщо бачив хоч одну-дві людини, що йому не до душі, не хотів співпрацювати. А людей він відчував дуже добре. 24 лютого, поспілкувавшись із побратимами з 2014 року, сказав нам: «Буде жорстко. Треба йти, варіантів нема». Він знав, що буде велика війна. Фізичний факультет і розуміння психології дозволили йому дуже добре аналізувати події, передбачати певні речі.
У нього був бойовий досвід, у багатьох із нас – ні. Тому Пайда допомагав, вчив, як виживати, радив. Часто запитував: «Усе добре? Треба тобі допомогти?» Він був сміливим, лідером, якого слухали, за яким ішли. З солдатами спілкувався по-людськи, без отого, що він командир, а ми – ніхто. Перед керівництвом завжди відстоював права своїх вояків, відділення. Коли не хотіли давати відпустку комусь із його хлопців, він клопотав за них перед командуванням, боровся за них. Умів тонко вийти із ситуації, коли вони заходила в глухий кут або вирішувалася не на користь солдата. Іван у принципі вникав у життя свого особового складу. Любив поговорити, якщо людина була йому цікавою, з ким попало кави не пив. Дуже сердився, коли хлопці – буває і таке – зловживали алкоголем або програвали бойові в азартні ігри, а потім просили волонтерів купити шкарпетки.
Усі спогади проходять модерацію. Можна публікувати анонімно. Відео — до 24 МБ.
Цей проєкт створено, щоб зберегти памʼять про тих, хто віддав життя за Україну. Памʼятаймо. Вшановуймо. Ділімося.
